Цибуля сіянка Штутгартер Різен 1 кг.

Цибуля сіянка Штутгартер Різен (Stuttgarter Riesen 10-21) — один із найпопулярніших і перевірених часом сортів середньостиглої ріпчастої цибулі. Вона відзначається високою врожайністю, стабільним розвитком і відмінними смаковими якостями.

Цибулини великі, щільні, масою від 100 до 150 г, але при дотриманні агротехніки можна отримати навіть гігантів до 250 г! Їх форма округло-плоска, шкірка жовто-коричнева, блискуча, а м’якуш — білий, соковитий і півгострий на смак. Аромат насичений, традиційний, ідеально підходить як для сирого вживання, так і для кулінарної обробки.

Особливість цього сорту — його універсальність у посадці. Він чудово підходить як для осінньої, так і для весняної висадки. При осінній посадці (жовтень–листопад) урожай можна збирати вже в травні — це дає можливість звільнити грядки для інших культур. Весняна посадка (березень–квітень) також дуже вдала, урожай дозріває до кінця червня — початку липня.

Цей сорт однаково добре росте і в центральних, і в північних регіонах України, не вимагає особливого догляду, але відгукується на підживлення органікою та розпушення.

Штутгартер Різен демонструє високу стійкість до основних хвороб цибулі, таких як борошниста роса, фузаріоз і шийкова гниль. Щільні луски забезпечують відмінну лежкість — навіть при тривалому зберіганні до 6–7 місяців цибулини не втрачають смакових якостей та залишаються щільними.

Просимо врахувати той факт, що під час транспортування цибулі-сіянки можливе проростання або псування невеликої частини цибулин - приблизно 10-20%.

Також звертаємо вашу увагу, що зовнішній вигляд придбаного посадкового матеріалу та вирощеної рослини може трішки відрізнятися від зображення, представленого на фото на сайті. Для отримання детальнішої інформації рекомендуємо ознайомитися з договором публічної оферти.

Особливості агротехніки: перше й найважливіше — правильно обрати ділянку. Цибуля не любить затінених і перезволожених місць. Найкраще росте на рівній, добре освітленій ділянці з легким або середнім суглинком, без застою води.

Попередники мають значення: капуста, огірки, картопля, бобові — ідеальний варіант. Не варто садити після часнику або цибулевих, бо зростає ризик зараження ґрунту специфічними хворобами й шкідниками. Восени землю треба перекопати з перегноєм або компостом (тільки не свіжим гноєм!), внести фосфорно-калійні добрива й залишити грядку під зиму.

Навесні, щойно ґрунт трохи підсохне, його розпушують, вирівнюють і, якщо є потреба, нейтралізують кислотність золою або доломітовим борошном. Садити можна кількома способами: насінням, сівком або розсадою. Найбільш поширений — сівок. Садять його в квітні, коли земля прогріється хоча б до +8…+10 °C. Важливо дотримуватися схеми: міжряддя — 20–25 см, між цибулинками — 8–10 см, глибина — 3–5 см. Що рівніше посадите, то легше буде потім доглядати. Якщо садите під зиму, то робіть це наприкінці жовтня, щоб цибуля встигла вкоренитися, але не проросла.

Цибуля — культура, яка любить, коли за нею доглядають, але без фанатизму. Полив має бути рівномірним: з моменту появи сходів до середини червня поливають кожні 5–7 днів, щоб ґрунт був зволожений на глибину 15–20 см. Але вже ближче до кінця червня полив зменшують, а за два тижні до збирання — припиняють зовсім. Інакше цибуля буде надто водяниста й погано зберігатиметься.

Бур’яни — головні вороги молодої цибулі. Її слід постійно прополювати, розпушувати міжряддя після кожного дощу чи поливу. Не допускайте ущільнення ґрунту. І ще — цибуля дуже чутлива до хвороб, особливо вологолюбних, як от пероноспороз або гнилі. Тому дотримання сівозміни, провітрювання посадок, обробка сівка перед висадкою та профілактичне обприскування настоєм золи або тютюну — обов’язкові. У разі зараження використовуйте м’які біопрепарати або фунгіциди з міддю.

Визначити, що цибуля дозріла, не складно — листя починає жовтіти, лягати, а шийка м’якне. Луска стає сухою й шелестить. Збирають цибулю в суху погоду, зазвичай у липні або серпні. Поспішати не варто, але й перетримувати її в землі не можна — вона може знову піти в ріст, втратити лежкість або підігнити. Викопувати краще вилами, не пошкоджуючи головки. Потім обов’язково просушити — не менше 10 днів, у сухому провітрюваному місці, без прямого сонця.